internet-magazyn-tovariv-dlya-ditey
Загальна характеристика принципу соціальної справедливості в податковому праві

Оприлюднено: 15 Квітня, 2014 at 8:04 pm

121111111111111111111111111111Принцип соціальної справедливості знайшов закріплення в конституціях і податкових законах багатьох країн, наприклад в ст. 31 Конституції Іспанії зазначається: «Кожен бере участь у фінансуванні суспільних витрат у відповідності зі своїми економічними можливостями за допомогою справедливої податкової системи, заснованої на принципах рівності і прогресивного оподаткування, яка ні в якому разі не повинна передбачати конфіскацію» [5, с. 298],  у ст. 53 Конституції Італії сказано: «Всі зобов’язані брати участь в державних витратах згідно своєї платоспроможності» [5, с. 251], в Конституції Республіки Молдова, у ст. 58 якої зазначено: «Податкова система, передбачена законом, повинна забезпечувати справедливий розподіл податкового тягаря» [4]. В ст. 4 ПК України він полягає в установленні  податків  та зборів відповідно до платоспроможності платників податків [6].

Підходи до розуміння цього принципу були запропоновані багатьма науковцями, наприклад: А. Смітом, який вважав, що піддані (громадяни) зобов’язані брати участь у підтримці своєї держави згідно зі своїми матеріальними засобами, тобто відповідно тим доходам, які кожен отримує під охороною держави, він стверджував, що принципу справедливості відповідає пропорційне оподаткування, коли особи з різними доходами вносять до бюджету однакову частку своїх доходів [9, с. 341].

По суті, аналогічне визначення цього принципу було сформульовано на початку ХХ ст. російським ученим-фінансистом М.І. Фрідманом: раз всі члени суспільства перебувають під захистом держави і користуються особистою і політичною свободою, то кожен з них повинен сплачувати податки в рівній мірі з іншими [7, с. 85].

На думку економіста Н.І. Тургенєва: «Податки повинні бути розподіляється між усіма громадянами в однаковій пропорційності; пожертвування кожного на користь загальну повинні відповідати силам його, тобто його доходу» Далі він пише: «… уряд зобов’язаний намагатися відхиляти, скільки можливо, тягар податку від простого народу» [10, с. 114].

Дж. Ст. Мілль: з великих доходів слід стягувати більшу частку податку, з невеликих – меншу частку податку. Інакше кажучи, принцип податкової платоспроможності вимагає, щоб кожен платник податків платив податок згідно зі своїм майновим становищем [7, с. 87].

Дійсно, стягнення формально однакового (подушного) податкового платежу у платників податків з різними фінансовими можливостями ще більш збільшить майнову і соціальну нерівність між ними. «Не можна визнати справедливим і пропорційним оподаткування, – зазначає СІ. Айвазян, – яке засноване на стягнення однакової суми або частки із доходів (майна) малозабезпечених і більш заможних платників» [8, с.17].

Основна ознака справедливої податкової системи – наявність пільг. Пільги, що представляють собою певні переваги (звільнення, знижки, вилучення, відстрочки і т.д.) при обчисленні та сплаті податкових платежів, є необхідним елементом будь-якої податкової системи. Крім того, за допомогою податкових пільг здійснюється державне регулювання економікою країни.

Люди не рівні між собою, – стверджує російський правознавець І.А. Ільїн, – справедлива норма не може покладати однакові обов’язки на дитину і на дорослого, на бідного і на багатого, на жінку і на чоловіка, на хворого й на здорову; її вимоги повинні бути відповідні особистим силам, здібностям і майновому становищу людей: кому більше дано, з того більше й вимагатиметься. Тому справедливість вимагає, щоб правові норми зберігали у своїх вимогах співмірність дійсним властивостям і діянням людей [3, с. 93]. Справедливість, по вірному зауваженню В.І. Зубкової, припускає вимогу відповідності між практичною роллю людини в суспільстві і його соціальним становищем, між його правами та обов’язками, діянням і відплатою, працею і винагородою за нього, злочином і покаранням, заслугами людей та їх суспільним визнанням [2, с. 63].

Кожен бере участь у формуванні централізованих бюджетних та позабюджетних фондів пропорційно своїй фактичної здатності сплачувати податкові платежі. Таким чином, передбачається диференційований підхід до різних за розмірами об’єктів оподаткування. За загальним правилом, чим більше податкова база (розмір земельної ділянки, потужність двигуна, величина доходу або прибутку), тим більший податок повинен сплатити платник податків.

Таким чином, принципи загальності, рівності та пропорційності оподаткування органічно доповнюють один одного. Їх поєднання забезпечує реалізацію т.зв. «Горизонтальної» і «вертикальної» справедливості. Перша означає, що всі платники податків з однаковими об’єктами оподаткування повинні платити однакові податки, друга – платники податків, мають однорідні об’єкти оподаткування, але різні податкові бази, повинні платити податки, диференційовані за податковою базою.

Об’єкт оподаткування завжди являє собою певне благо для платника податків. При цьому розмір податку або збору, що підлягає сплаті, повинен відповідати цінності цього об’єкта, його важливості для платника податків. Податок повинен бути таким, щоб не підштовхувати платника податків на відмову від майна, доходів або певного виду діяльності.

Принцип податкової платоспроможності орієнтує державу в сфері оподаткування на зіставлення економічних можливостей різних платників податків та обліку тієї частки вільних коштів, яка вилучається у них за допомогою податків. Місячний дохід в 5 тис. грн., який отримано в результаті власної праці платника податків, працюючого інженером, лікарем, викладачем, яких сім’ю з кількох людей, повинен оцінюватися державою в плані стягування з нього частки податку інакше, ніж дохід тієї ж величини, але принесений відсотками на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Разом з тим держава, використовуючи механізми податкових пільг, може справедливо і мудро вирішувати складні політичні проблеми, в тому числі актуальну для нашої країни демографічну. Наприклад, двоє робітників, що працюють на заводі з однієї спеціальності, отримують однакову заробітну плату, причому у одного з них – одна дитина, а інший має на утриманні п’ятьох дітей. Чи можна вважати, що держава підходить до них справедливо, стягуючи однаковий за розмірами прибутковий податок?

Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних в соціальному плані. Стягнення непрямих податків на предмети не першої необхідності за високими ставками, споживачами яких є сім’ї з досить високим рівнем доходів дещо пом’якшує проблему соціальної справедливості, але її не вирішує. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості пов’язані тим, що рівень оподаткування прямо пов’язаний з доходами, які отримують фізичні і юридичні особи. Суперечки точаться навколо питань необхідності прогресивного оподаткування високих доходів, оскільки з точки зору соціальної справедливості, особи, які мають високий рівень доходів можуть сплачувати до бюджету більшу у відносному значенні частину доходів, за допомогою чого відбувається перерозподіл коштів між населенням. Але при досить високій прогресії в оподаткуванні виникають негативні наслідки, такі як втрата платниками стимулів до більш інтенсивної праці і зацікавленість в ухиленні від сплати податків [1, с. 105].

Принцип справедливості реалізується через реальне оподаткування й відображає демократизм державного ладу, цінності державного устрою. При цьому важливо, яка частина доходу платника перераховується у вигляді податку, наскільки об’єктивно розподіляються податки серед різних груп і верств суспільства і, звичайно, на що витрачаються зібрані податки. Держава визначає необхідні податки, обумовлені реальними потребами суспільства. Зрозуміло, що подання про обґрунтованості податків перебувають на стику індивідуальних, групових, регіональних, державних інтересів. Стосовно цього принципу необхідно враховувати, що досить часто інтереси суспільства не співпадають з інтересами держави. Саме тому, коли йдеться про соціальну справедливість, йдеться про здійснення суспільної мети за рахунок діяльності відповідних державних інститутів. Тобто суспільне значення рівності всіх повинне реалізовуватись через ефективну дію державних органів щодо реалізації цього принципу.

Принцип справедливості ніколи не втратить своєї актуальності і не буде повністю досліджений, оскільки він має надзвичайно рухливий зміст, змінюється слідом за умовами життя суспільства. Важко знайти інше таке поняття, до якого законодавці настільки часто вдавалися на словах і яке так часто виявлялося ущемленим на практиці, як справедливість.

Співавтори:

1) Барабаш Ольга Олегівна, кандидат юридичних наук

ННІ права та психології НУ «Львівська політехніка»,

 

2) Джох Роман Васильович

Львівський національний університет ім. І. Франка, аспірант

Юристконсульт ЮК “Перітус Консалтинг”

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Категорії: Податкове право

Яндекс.Метрика