internet-magazyn-tovariv-dlya-ditey
Реєстрація місця проживання та право власності на нерухоме майно. Проблеми помилкового ототожнення.

Оприлюднено: 3 Лютого, 2014 at 12:26 pm

pryvatyzatsiyaНа сьогоднішній день тема, пов’язана із житлом дуже актуальна та майже у кожного на слуху. Питання, які виникають при експлуатації житлового приміщення, потребують додаткового роз’яснення пересічному громадянину задля того, щоб менше виникало міфів, що базуються на невірному розумінні можливості застосування норм цивільного законодавства та житлового законодавства.

Найбільш поширеним міфом є те, що коли особа зареєстрована за місцем проживання, то вона відповідно і є власником чи співвласником цього житла. Хотів би зауважити про те, що твердження про тотожність понять реєстрації місця проживання та права власності особи є недолугим та такими, що не відповідають дійсності.

З моменту розпаду СРСР в Україні почався перехід до ринкової економіки, що у свою чергу призвело до утворення нового інституту в системі цивільного права як приватна власність. Враховуючи те, що ми ведемо мову про  житло, потрібно зауважити, що житло – це нерухоме майно і тому необхідно звертати увагу на особливі правові режими пов’язані саме з цим видом майна.

Згідно ст. 316 Цивільного кодексу України правом  власності  є право особи на річ (майно),  яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею,  незалежно від  волі інших осіб. Враховуючи теоретичні основи Цивільного права України вказане право включає в себе 3 правомочності, а саме володіння, користування та розпорядження своїм майном. Вказані положення можна розтлумачити наступним способом:

– володіння, або так зване титульне власність вона полягає в тому, що особа яка є власником майна являється власником незалежно від того чи користується вона ним чи ні;

–  користування полягає в тому, що власник особисто користується чи може дозволити користуватись своїм майном іншому. У даному випадку право користування чужим майном називається сервітутом про який піде мова далі.

– розпорядження – це можливість власника за власним бажанням будь яким чином його відчужити чи вчинити відносно нього будь-які правочини, до прикладу продати, подарувати, укласти договір оренди, використати його в якості застави та інші дії не заборонені Цивільним законодавством.

З самим поняттям власності зрозуміло, але найцікавішим та проблемним є момент та підстави набуття права власності, де саме виникають такі безглузді міфи. В даному випадку хочу зазначити, що право власності набувається на підставі договорів про відчуження нерухомого майна, які поіменовані в Цивільному кодексі України, набуття права власності в порядку спадкування, а у разі користування житлом, яке знаходиться в державній чи комунальній власності, в порядку приватизації державного чи комунального майна.

Хотів би зупинитись саме на співвідношенні права власності та права на реєстрацію місця проживання особи. В даному аспекті багато чого пересічний громадянин України не розуміє і тому хочу звернути увагу читача на наступному:

Згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин   України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання  особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. Таким чином, як вбачається з наведеної норми, реєстрація місця проживання – це так званий пережиток радянської системи, зокрема трохи доопрацьований інститут прописки, який існував на території  колишнього СРСР. Враховуючи те, що особа реєструє своє місце проживання, вказана реєстрація повинна бути прив’язаною до конкретного житлового приміщення, але це зовсім не означає, що від моменту реєстрації місця проживання в органах Державної міграційної служби України особа стає власником чи співвласником житла. Фактично штамп у паспорті, про який ведеться мова, має виключно один правовий наслідок, а саме – право користування даним житлом і то за умови згоди власника цього ж житла.

(Також на нашому сайті можна ознайомитись із відео консультаціями про усі галузі права)

Враховуючи норми згаданого закону за рахунок місця реєстрації особи держава здійсню контроль за пересуванням людей на своїй території і місць їх проживання зокрема згідно ст. 6  Закону України  «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Для чого взагалі існує такий інститут – ви можете запитати? Тож я дам вам відповідь – вказані положення введені в законодавство України для можливості швидшого встановлення місця перебування особи, простими прикладами цього є те, що враховуючи положення Цивільного процесуального кодексу України за загальним правилом позов до особи подається за місцем її реєстрації чи коли людина вчинила будь-яке правопорушення чи адміністративне чи кримінальне викликають її чи розшукують в першу чергу через зареєстроване її місце проживання. Багато хто може сказати, що тут присутні пережитки радянської епохи, але я змушений з ними не погодитись тому, що в пересуванні людей на території держави повинен бути порядок задля того, щоб спростити виконання обов’язку покладеного на правоохоронну та судову системи по виявленню та швидкому розкриттю правопорушень чи врегулювання спорів, які виникають між різними суб’єктами.

Але хочу звернути увагу на те, що згаданий мною міф не залишений змісту і навіть має під собою доволі вагомі законодавчі аргументи. Після розвалу соціалістичної системи, яка протягом 70 років панувала в Україні, почалась нова ера нашого суспільства, зокрема соціалізм і будівництво комунізму, які проголошувались керівництвом держави в той складний час передбачали виключно державну власність, комунальну власність та корпоративну, які безпосередньо відносились до житлового фонду, але з моменту проголошення незалежності та прийняття Конституції України з’явилась приватна власність і починаючи з 1992 року почалась велика епопея по приватизації майна громадян зокрема і житла, яке перебувало в їх користуванні. Зокрема 19.06.1992 року прийнятий Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно якого приватизація проводиться як безоплатно так і за умови оплати встановленої вартості житла. І тоді в буремні 90-ті, вказана кампанія набула такого розмаху, що реєстраційні служби були перенавантажені кількістю бажаючих приватизувати житло і для того, щоб спростити собі роботу вони почали реєструвати право власності на всіх осіб, які на той момент були приписані за даною адресою і з того моменту всі зареєстровані особи ставали співвласниками, таким чином з того часу набув популярності такий міф. Але для того, щоб перевірити хто насправді є власником вашого житла вам необхідно подивитись до свідоцтва про реєстрацію права власності на житло де чітко вказано хто є власником чи спів власниками і в кого яка частка.

Якщо вас цікавлять питання пов’язані із проблемами, які мною висвітлені ви можете звернутись до Юридичної Компанії «Перітус Консалтинг», де адвокати та юристи нададуть вам фахову правовому допомогу.

 

 

Юристконсульт ЮК «Перітус Консалтинг»

Артем Буряк

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Категорії: Житлове право

Яндекс.Метрика